Народний Рух України
Калуська міська організація

         У Калуші триває епопея з пам’ятниками. Схоже, у нас вже немає екологічних проблем чи комунальні підприємства навели лад ( може, якраз тому Калуш визнали найкращим містом). Однак, уся ця історія з пам’ятниками нагадує те, як на загальнонаціональному рівні, піднімаючи питання мови, геополітичного вибору, намагаються відвернути увагу людей від тих проблем, які насправді їх хвилюють.

         Варто зазначити, що жоден із прожектів місцевої влади щодо пам’ятників у нашому місті (Пантеон Героїв, пам’ятник Учителю, пам’ятник Роману Шухевичу, фігура Архистратига Михаїла, пам’ятник Мазепі – усього й не злічити) досі не зреалізовані. Тут варто згадати, як Калуською міською організацією НРУ за короткий термін часу без залучення бюджетних коштів було організовано оновлення горельєфу В’ячеслава Чорновола.

         Якщо перелічені вище прожекти не викликали спротиву калуської спільноти, бо лежали у фарватері національної ідеї, про яку так багато люблять говорити представники правлячої в Калуші Української партії, то остання ідея щодо встановлення пам’ятника Пушкіну викликала неоднозначну реакцію.

Зайвим, мабуть, буде говорити про роль  Пушкіна в російській літературі – вона співмірна із роллю Шевченка в українській, роллю Міцкевича в польській чи роллю Байрона в англійській літературі. Відтак і вклад російського поета у світову літературу та культуру не можна недооцінювати, як не можна недооцінювати внесок Шевченка, Міцкевича та Байрона. Пам’ятник Шевченкові, дякувати Богові і калушанам маємо, пам’ятник Пушкіну – в проекті, залишається знайти місце для пам’ятників Міцкевичу та Байрону. І польського та англійського інвесторів, які профінансують їх встановлення. Це, звичайно, жарт. А може, і ні. Та якщо серйозно, то у питанні спорудження бюсту Пушкіну поспішати не потрібно.

Про внесок Пушкіна у світову культурну спадщину вже згадувалося, однак, можливо, поет має конкретні заслуги перед  Україною чи Калушем? Навряд. Навпаки, можемо згадати  його сумнозвісну поему «Полтава» і викривлений образ гетьмана Мазепи, стосовно пам’ятника якому теж було чимало піару калуської влади. Надто симптоматичним виглядає кидання у крайнощі – від Мазепи до Пушкіна.

Хтось може зауважити: «На бюст не буде витрачено бюджетних грошей, російський інвестор профінансує встановлення пам’ятника, а тому потрібно погодитись, адже заодно і площа набуде охайного вигляду». Якщо дотримуватись такої логіки, то в Україні легко можна знайти організації, які охоче профінансують встановлення пам’ятників Гітлеру чи Сталіну.

Виглядає, що реконструкція площі – це ширма для культурної експансії. Можливо, варто піти далі, і при відновленому Концертному залі на знак вдячності інвестору створити театр російської драми і забезпечити постійне відвідування, скажімо, учнів 10-х класів.

Так чи інакше рішення потрібно приймати Калуській міській раді. Чи прислухається вона цього разу до голосу громади? Чи можливі тут компроміси? Можливі. Пропоную кілька варіантів.

Варіант перший (малоймовірний): Міська рада дає дозвіл на встановлення бюсту за умови, що інвестор профінансує встановлення поруч пам’ятника Мазепі.

Варіант другий (неймовірний): Міська рада дає дозвіл на встановлення бюсту за умови, що інвестор профінансує встановлення пам’ятника Шухевичу.

       Варіант третій (найімовірніший): Міська рада дає дозвіл на встановлення бюсту за умови, що інвестор профінансує встановлення неподалік пам’ятника Лесі Українці, адже площа знаходиться практично на перетині вулиці Пушкіна та проспекту Лесі Українки.

         Кожен з цих варіантів, на мою думку, допоможе зберегти раді цивілізоване обличчя. Адже ті, хто вніс у порядок денний проект рішення, піддалися на чергову провокацію, метою якої є збурення калуської громади (читай перший абзац). Якщо рада відхилить запропонований проект, то з’явиться слушна нагода звинуватити калушан у містечковості, недалекоглядності, обмеженості і т. д. і т. п.. Якщо ж рада прийме рішення у тому варіанті, який оприлюднено на її сайті, то викличе адекватну реакцію патріотично налаштованих калушан. Наслідком такої реакції можуть бути (боронь, Боже) акти вандалізму стосовно новоспорудженого пам’ятника. Тут знову з’явиться зручний привід для звинувачень у варварстві, екстремізмі, тощо. Отож, як бачимо, автори ідеї спорудження пам’ятника Пушкіну досягають мети (читай перший абзац) за будь-якого розвитку подій. Лише у випадку прийняття компромісного рішення (одного з трьох нами запропонованих чи якогось іншого) вдасться мінімізувати наслідки ситуації, що склалася.

         Тому думайте, шановні депутати, рішення приймати вам.

Іван Поляченко